Прошу  російськомовних френдів пробачити мені, але пишу українською(сокращенный перевод на русский язык - ниже). 

Щоб було одразу все зрозуміло - десь у віці 20 років(на початку 80-х) мені стало відомо, що мій дід по батьківській лінії -  Василь - помер під час голодомору. Моя бабця - я ій дуже вдячний, вона мене багато чому навчила, - розповіла мені ще тоді дещо про 20-30-ті роки. Тож щодо голодомору в мене вже давно була своя точка зору. І радянській владі вона навряд чи подобалась. Саме з цієї причини я ненавиджу комуністів, діктатуру, та інші схожі надбання ХХ сторіччя.
Але я не розумію теперішньої істерії щодо історії голодомору. Я впевнений, що навіть заради пам"яті про наших предків, які були жертвами системи, ми маємо не ятрити минуле щодня та щогодини, а дбати про живе, про майбутнє. А копирсатися у минулому з неначе мазохістською наполегливістю - це занадто. Є в цьому щось хворобливе. 
Ще раз: Я - ЗА ПАМ"ЯТЬ, за вшанування жертв, тому що ті, хто не пам"ятає, буде коло за колом повторювати помилки та трагедії.
Але я проти фокусування на негативі. Ну, насправді: хіба можна жити на суцільному кладовищі? Це ж можна психічно захворіти.  


Краткий пересказ на русском языке для русскоязычных читателей
Мой дед Василь умер во время голодомора. Об этом мне четверть века назад рассказала бабушка. У моей семьи свой счет к советской власти, коммунистам и так далее.
И все же я не понимаю нынешнего зацикливания на теме голодомора. Ее смакование(не могу использовать иного определения, увы) является болезненным, оно ничего хорошего не приносит.
Помнить надо, уважать память жертв голодомора  - надо и обязательно. Но какой смысл в навязчивом фокусированиии на негативе? Какой смысл в истеричном кликушестве? Для страны в целом, для общества, для каждого из нас более правильным является фокусировании на будущем, на развитии.  


Нам бы позитивного отношения к жизни.
Нам бы веры в свои силы.
Короче - "как вы лодку назовете, так она и поплывет"

Tags: Украина, голодомор, коммунизм, политика, политтехнологии, психо, психология